Пошук по сайту
Меню користувача
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
На даний момент 19 гостей на сайті

 

Вірші про Полонне (літературно-мистецька вітальня «ПОЛОНЬ»).

 

 

ЮХИМ ВІВЧАР            

 

РІДНЕ МІСТО МОЄ

(пісня)

 

Рідне місто моє на подільській землі калиновій

Серед нив і садів, солов’їних гаїв і дібров,

Ясночоло встає день в святковій обнові,

Рідне місто моє, мій уклін тобі й вірна любов.

 

Гомін вулиць твоїх наливає наснагою груди,

Із далеких віків долинає мечів передзвін,

Тут живуть працьовиті у злагоді люди,

І джерельність криниць, і полів неозорих розгін.

 

Рідне місто моє, над тобою війни буревії,

Відшуміли роки у жорстоких, кривавих боях,

І не згасли в серцях віри й правди надії,

І любов, й доброта невгасимо сіяє в очах.

 

Рідне місто моє, ти щасливої долі колиска,

Ти козацький форпост у Подільському древнім краю,

Вічна пам’ять людська і вогонь обеліска,

І тривога, і біль за любиму Вкраїну свою.

 

МОЯ ПОЛОНЩИНА

Музика В. Волівача

 

Де співають жайвори над нивою

І щебечуть солов’ї в гаях,

Ти живеш надією манливою,

Краю мій, Полонщино моя.

 

Приспів:

Сині небеса, калиновий цвіт,

Та моя краса на весь білий світ,

Край полів, гаїв, чарівних дібров,

Ти моє життя, гордість і любов.

 

Добре слово материнське радує,

Як додому повертаюсь я,

Для душі будь щирою відрадою,

Дорога Полонщино моя.

 

Приспів:

 

Золотаво колосися нивами,

Хай квітує доленька твоя,

Окриляй веселками щасливими,

Рідний край, Полонщино моя.

 

Приспів

 

Де сади квітують за цариною,

Вечорова зіронька сія,

Ти для мене стала Батьківщиною,

Древній край, Полонщино моя.

 

Приспів

 

НІНА КОКІДЬКО

 

ПОЛОННЕ

 

Моя Вкраїно рідна, неповторна,

Моя Вкраїно, співанко моя,

В твоїх полях розкинулось Полонне,

Де стільки літ живу, працюю я.

 

Оглянься, друже, придивись навколо

На це багатство чарівне зелене.

І стане тихе місто на Хоморі

Для тебе тим, чим є воно для мене.

 

Хомори плеса, барви водограїв

Замулені та сповнені краси.

Куточки, наче із земного раю,

Де квіти в перлах ранньої роси.

 

На Дружні царство чарівного Оха,

Ромашок луг в урочищі В`язки,

Близ озера пух лісового моху,

Стрімкі у Флянцях сосни, мов казки.

 

Неначе писанки, поля навколо міста,

І парк старий, де гам міський притих,

Струмок Різанки у траві кущистій,

І Умивальня в заростях густих.

 

Будинок Косачів поблизу залізниці,

Місця, де Леся пісню сповила,

Спостерігала тихих гроз зірниці,

Красу правохоморного села.

 

П`янких садів вишневі заметілі,

Тисячолітній порох на валу.

Фарфору ніжний дзвін і відблиск білий,

Стрункі берези, де тепер живу.

 

Костьолу вежі і церковні дзвони,

Наш вал - минулих пам`ятка часів.

Перлина краю милого, Полонне,

Вклоняюся твоїй земній  красі.

 

*   *   *

 

Люблю цей край, де жайвір над полями,

Лелеки бродять в травах вздовж ріки,

Де літо сонячно янтариться хлібами

З великими важкими колосками,

І де течуть століттями роки.

 

Це край зелений, де поля розлогі,

Сади квітучі і лісів окраса.

Зійшлись життєві тут мої дороги

В одну - на злети і тривоги,

Цей край і серцю, і очам прекрасний.

 

Із краєм цим мене зріднила доля,

Бо тут дітей звучали голоси,

Були тут сльози радості і болю,

І крик німий знетямленого горя.

Як не любить мені його краси?

 

Полонне древнє, де ріка Хомора

У центрі міста, де костьолу вежі,

Де час минає повагом, нескоро,

Де вітерець в холодну й теплу пору

Гойдається на вербах узбережжя.

 

Де веснами горять каштанів свічі

У центрі і цвіте горобина,

І вітер ніжно гладить по обличчю,

І де природа щедро радість зичить,

Бузково пахне росяна весна.

 

Полонщина, Полонне - місто красне,

Тобі моя любов і пісня ця.

Ти дивне, древнє, молоде й прекрасне.

Хай не минає тебе доля щасна,

Моя ж любов не матиме кінця.

 

*   *   *

 

Ти моє Полонне, місто-писанка,

В серці я любов тобі несу!

Ой слова, слова, злітайте високо,

Славте краю рідного красу.

 

Полончанки, полончанки, сміховиночки,

Стільки в вас прекрасного всього.

Ніжні, рідні, милі україночки,

Жительки Полонного мого.

 

Полончани, полончани, юні красені,

Швидкоокі, гарні і стрункі,

Роботящі, горді, наче ясені,

Мов струмки весняні, гомінкі.

 

Тихий спокій вулиць з чудо-хатами,

Де стоять сади, мов вартові,

На красу душі людьми багатими,

Пам`ятки історії живі.

 

А Хомора, а Хомора плеще хвилями,

Дзеркалом у заводях стоїть,

Протіка руслом полями-нивами,

Забира з собою пил століть.

 

А фарфор полонський наш красується,

В фарбах, наче сонечко, блищить,

І неначе ніжна пісня чується,

Слава в ній в Полонному дзвенить.

 

Ти моє Полонне, місто-писанка,

В серці я любов тобі несу.

Ой слова, слова, злітайте високо,

Славте краю милого красу.

 

*   *   *

 

Пірамідальні туї, а навпроти

Ялин сріблястих конуси величні,

І сонця промінців тонка робота

На цих ялинах, краєві незвичних.

Горобина тендітна і каштани,

Поважні липи, тонконогі клени,

І в мареві дороги погляд тане

У серці міста, рідного для мене.

Це місто рідне для моєї юні,

Тут зрілості і старості пороги,

І творчих злетів звуки тонкострунні,

У праці довгі пройдені дороги.

Навколишня краса природи краю

Пройшла крізь серце, зачепила душу,

І чарівна у серці скрипка грає,

І я красу цю оспівати мушу.

Сади його казкові, ліс і поле,

Реліктів трав`яних п`янкі суцвіття,

У рані дзвонів передзвін костьолу,

Будиночків ошатних розмаїття.

Кар`єр і древня церква Богородиці,

На кручі скромний пам`ятник коханню.

Усім отим, хто тут живе і родиться, -

Любові пісня перша і остання.

 

*   *   *

 

Дивне місто моє, ти прекрасне й чарівне,

Неповторна перлина Подільського краю.

У букеті перлин не знаходжу я рівних,

Тому іншого міста собі не шукаю.

 

Полонне, тобі більше тисячі років,

Життя відміряє розмірені кроки.

І щедро квітує Подільська земля -

Полонне моє, Україно моя.

 

Полонне, Полонне моє ти єдине,

Хай слава про тебе просторами лине.

Хай криється трунком шовковим земля,

Полонне моє, Батьківщино моя.

 

У віночку лісів, де сплетіння ожини,

Де поляни засипані зорями квітів,

Там стежки черенями нас манять грибними,

Сонце щедре теплом шле проміння крізь віти.

 

Тихі плеса Хомори, що небом дзеркалять

Вулиць спокій твоїх, що кінчаються в полі.

Там над берегом верби затінками манять,

Чути голос дзвіниць, наче відгомін долі.

 

Твій фарфоровий дзвін, сяйво барв веселкових,

Наче пісня життя, шкіл твоїх голоси.

Полончанки твої повні ласки й любові,

Ну а люди твої щедрі, повні краси.

 

Добрі серцем вони, в них душа солов`їна,

І чарують усіх їхні щирі пісні.

Мов співає уся моя ненька-Вкраїна,

Так за душу беруть голоси чарівні.

 

*   *   *

 

Моя Україно зелена -

Колиска і рідна земля.

Близька, найдорожча для мене,

А також для всіх подолян.

 

Поділля, прекрасне Поділля,

Мій висновок буде один:

Якщо ти краса України,

Полонне - одна із перлин.

 

Поляни і лісу затінки,

Казкове розкрилля полів,

І квітів чарівні відтінки,

І піняве море садів.

 

І плеса Хомори, і хвилі,

Де велич костьолу стоїть.

І вулички тихі та милі,

І подих минулих століть.

 

І ритми робочі заводів

У плині і днів, і ночей,

І стан подолянок, і врода,

І світло прекрасних очей.

 

Поділля, прекрасне Поділля,

Мій висновок буде один:

Якщо ти краса України -

Полонне - одна із перлин.

 

*   *   *

 

Природи дивосвіт чудовий,

Сади і співи солов`я,

Полонне, краю мій казковий,

Полонне, співанко моя.

Красі природи чарівної

Я славу не втомлюсь співать.

Хай звуки співанки простої

Їм світлим гімном зазвучать.

Травневі вуличок алеї,

Бузковий трепетний розмай.

Як не відчуть краси цієї,

Як не любить цей дивний край.

А із пелюсток заметілі

Садів, що квітнуть водночас,

Летять вони - рожеві, білі,

Прикраси дивні із прикрас.

Он у дворі стоїть калина,

Чарівна в кетягах плодів.

Пісенний символ України,

Вона сама, неначе спів.

А там, немов із казки диво,

Струнка, тонка горобина,

Неначе дівчина щаслива,

В осінньому вбранні вона.

І верб похилих довгі коси,

І на Хоморі тепла рань,

І буйні трави, й ранні роси,

Туманні марева світань,

Дарунки золотого поля,

Стежок-доріг безмежна даль.

Полонне - ти життя і доля,

Моя і радість, і печаль.

 

*   *   *

 

Громаддя костьолу,

Легенди й повір`я,

Різанки струмок,

Умивальня моя.

І стебла пахучі

Татарського зілля -

Твоя це історія,

Люба земля.

Щодень піднімається

Сонце в зеніті,

І тихо по хвилях

Спливають роки.

Багато століть,

Як з`явилось на світі

Містечко Полонне

На згині ріки.

Хлюпоче Хомора

В камінному лоні,

Лишає піску

І намулу шари.

Більш тисячі років

Зростає Полонне,

Прекрасне завжди

Для своєї пори.

Полонне, Полонне,

Яке ти величне

У злеті своїх

Заводських корпусів.

І думати зовсім

Ну якось незвично

Про порох нетлінний

Далеких часів.

 

Рости і зростай,

І красуйся на диво,

Щоб в нашому серці

Ти вічно жило,

Щоб люди були

І багаті, й щасливі,

А ти молоде

І прекрасне було.

 

ПОЛОННОМУ

 

Твоя історія, мій краю, -

Це вал міський, костьолу вежі,

Веселка, що в Хоморі грає,

І золотих полів безмежжя.

 

Вітер хмарами хороводить,

Тільки вечір впаде на доли,

В таїні історія бродить,

Вибираючи наше поле.

                             

І таємничо ринуть хмари

(Темінь на підступи багата),

А в тиші поля йдуть примари -

Підступний тать, орда проклята.

 

Що на Різанці різав, нищив,

А Умивальня вмила руки,

Послухай, то не вітер свище,

То плач людей, їх болі й муки.

 

Різанка чиста і прозора -

Тоді ж вона була кривава,

А геть за полем неозорим

Пожеж знімалися заграви.

 

А там на обрії під ранок

Блиск із нічної благодаті.

То перли - сльози подолянок,

Що їх в полон забрали таті.

 

І хоч тисячолітній порох

Зберігся на нашім валові,

Історію, як часу порух,

Собі відкриваю заново.

 

*   *   *

 

В полончанок наших очі сині,

Чорні, сірі, карі, голубі,

Як в усіх дівчат по Україні.

Тож які ввижаються тобі?

 

І душею полончанки добрі,

І гаряча кров у них тече,

У біді відважні і хоробрі,

І підставлять враз своє плече.

 

Полончанки станом, як тополі,

І стрункі, і гарні, і гнучкі,

Щедрі серцем, як пшениця в полі,

До роботи завжди беручкі.

 

Полончанка завжди, мов царівна,

Завжди гордо голову несе.

Полончанкам ти не знайдеш рівних,

Якщо хочеш - перевір усе.

 

Полончанки, полончанки, полончанки,

Хай не буде вам ніде біди.

Рідні, милі наші подолянки.

Будьте ви щасливими завжди.

 

*   *   *

 

Пісня - міст між серцями й людьми

Нас єдна, мов Дніпро гомінкий,

На величному святі ми

Всім вам шлемо уклін земний.

Хай звучать рідні наші пісні,

І барвиста, і рідна мова,

Мов струмки весняні гомінкі,

Колискова наша основа.

Друзі любі, вітаємо вас,

Шле уклін вам Полонська земля,

Ви прийміть цей уклін від нас,

Вас вітають сади і поля.

Працьовитий і щедрий люд,

Синьоокі Хомори плеса,

І стежки, що життя снують,

Простилаючись під колеса.

Мелодійний фарфоровий дзвін

Вас на святі цьому вітає.

Наш Полонський фарфор, а він,

Мов травнева веселка, сяє.

Вас вітає ансамбль "Полонь"

На цім святі святого братства,

Тож прийміть із його долонь

Наших щедрих пісень багатство.

 

*   *   *

 

Мелодія у кожнім слові,

Тут голос вітру, наче співи,

Тут серце сповнене любові

До цих просторів особливих.

 

Моє Поділля барвінкове,

Тут чудо-зілля, чудо-квіти,

Легенди, наче сни казкові,

Жінки, мов писанки, і діти.

 

Піду на кручу над рікою,

Де пам`ятник стоїть коханню,

Де хвилі шепчуть між собою,

І чути їх глухе зітхання.

 

Скажіть, в якім краю зеленім

Кохання так би величали,

Де, крім Ромео і Джульєтти,

Кохання з вічністю звінчали.

 

Це тут у нас, в краю казковім,

Де небо синє і бездонне,

Тут, де на вигині Хомори

Стоїть замріяне Полонне.

 

*   *   *

 

Ми правнуки слов`ян - історія єдина.

Та що історія - і корінь в нас один.

І мати в нас єдина - Україна,

А мати ратує і за дочку й за сина,

Бо кожен з нас - її дочка і син.

 

Музики наші - мрії світанкові,

Прадавній спів, душі народу дзвін,

Це шелест вітру раннього в діброві,

Сопілки звуки чисті, калинові,

Джерельних вод прозорий водогін.

 

Із давнини прадавньої, із буднів,

З історії пошерхлих сторінок

Встають в музиках образи забуті,

З цепів жилавих забуття розкуті,

Із новими єднаннями думок.

 

Полонь, Полонь, Хомори плеса чисті

Струмують тихо, з`єднані в пісні,

Шумлять прадавні ниви колосисті

І будять спомини у серці урочисті

Душі народу звуки чарівні.

 

Як добре, що розірвані облоги,

Звучить присяга краєві в коханні.

Поділля миле, росяні дороги

У давні болі й цього дня тривоги

На струнах серця та у їх звучанні.      

 

*   *   *

 

Полонне, Полонне,

Як квітка, прекрасне,

Ти завжди кохане

І завжди сучасне,

Ми любим твою

Горобину й калину,

Тобі ми даруєм

Любов голубину.

Далі в рань

Прослались килимами,

Там поля, полонь

В низах Хомори,

Щедре сонце

Світиться над нами,

І Подільські

Зігріва простори.

Ми твоя частина,

Любий краю,

Звінчані з твоєю

Ми красою,

Впевнені,

Що кращого немає,

З гордістю

Пишаємось тобою.

 

ВАЛЕНТИНА БІЛЕНЬКА-ГАМАНЧУК

 

ДО 1000-ЛІТТЯ м.ПОЛОННОГО

 

Я до тебе у радості й горі

Йду із піснею на устах.

Ніби в дзеркалі, в тихій Хоморі

Плава місяць з серпом на плечах.

 

Вічно юне, казково прекрасне,

Ти й у 1000 літ молоде.

Хай же день над тобою не згасне,

До достатку і щастя веде.

 

Хоч палили тебе і топтали

Зложорстокі і злі вороги,

Та із попелу ти виростало,

Набиралося знову снаги.

 

Знову Феніксом ти воскресало

І зливало облуду з долонь.

В твоїй назві  є смутку немало,

Бо “Полонне” від слова “полон”.

 

Так, історії нам не змінити.

Пам’ятають століття віки,

Як татари і Річ Посполита

Роздирали тебе на шматки.

 

41-й – палають застави.

Над Полонним вже відблиск заграв.

На просторах Вкраїни кривавий

Демон смерті танок починав.

 

Потьмяніли враз зорі погожі.

Застогнала полонська земля.

І ступили солдати ворожі

На ромашкові наші поля.

 

Хоч зазнали ми смутку немало

Сліз тернових, людської біди,

Але танки ворожі палали

І ішли під укіс поїзди.

 

Перемога. Як вже повелося,

Ти за вітром розвіяло прах.

І шумить сонцедайно колосся

На орошених кров’ю полях.

 

Я до тебе у радості й горі

Йду із піснею на устах.

Ніби в дзеркалі в тихій Хоморі

Плава місяць з серпом на плечах.

 

СВІТЛАНА ДУПЕЛИЧ

 

РОЗЦВІЛИ В ПОЛОННОМУ КАШТАНИ
                       
музика Ю. Санчківського

 

Розцвіли в Полонному каштани,
дочекавшись теплої пори,
в голубому весняному небі

ластівки шугають догори.

Згодом стрімко падають донизу,
щоб піднестись знов у висоту,

та відчути дивну радість злету

і польоту гордого красу.

 

Розцвіли в Полоному каштани,

і ведуть до них усі стежки.

Знов закохані гуляють пари,

нерозлучні, мовби голубки.

Чути миле серцю воркотіння,

(в запашному дівчина вінку),

і захоплене їх ворожіння

на розцвічених гілках бузку.

 

Одцвіли в Полонному каштани,

і стежки засипав білий цвіт.

Засмутились юні полончани,
бо свічки лишились від суцвіть.

Місто втратило краси краплинку,
але дні, як птиці, промайнуть.

В голубому небі ні хмаринки

і каштани білим знов цвітуть.

 

ПОЛОННОМУ  

 

Оспівують тебе поети,

Присвячують  дзвінкі пісні,

Знавало ти падіння й злети,

І Лесині вірші неголосні.

 

О, місто – славне і прадавнє -

В тобі витають відгуки століть:

На кручі пам’ятник коханню

Стрічає журавлиний переліт.

 

«Курли, курли», - згори полине

Й загубиться над полум’ям лісів.

Верба, горобина й калина

Такі, що від краси забракне слів.

 

Побіч Хомори мимоволі

Задивишся з моста на комиші -

Пастельні, як пшениця в полі,

На бережку – пожухлі спориші.

 

Сміється сонце з високості,

Яскраво-жовте, як на Перший Спас.

Тут, на Землі, ми лише гості,

А діти й внуки будуть після нас

 

Довершувати те, що не здійснили,

Домріювати те, що не збулось.

Мій краю, оспівать не в силі

Те, що в зажурі й радості сплелось.

 

ПІСНЯ ПРО КОХАННЯ

            На березі  р. Хомори

стоїть пам’ятник закоханим

 

Минають літа, пропливають віки,

Як води спокійні Хомори-ріки,

На зміну зимі знов приходить весна,

Що вітром пестливим весь світ розпина.

Вривається літо веселим дощем,

Миттєвою ніччю і днем-трударем.

А осінь примхлива гнідим табунцем

Одвічним ще бавиться сонцем-кільцем.

 

Містечко Полонне. Закоханих двоє

Зустрілись востаннє. Ще мить, іще крок…

«Йоганно!.. Ой, Петре!..» Зім’ята трава

Лишилась на кручі. Кричала сова

Пронизливо й гірко. На хвилях ріки

Пливли вдалечінь два вінчальних вінки.

 

*

Рідний край,

милий серцю куточок!

Як Хомори люблю голосочок!

Лілії ніжні, зелене латаття,
верби плакучі, каштани крислаті...

 

ЛІДІЯ НІКОЛАЙЧУК

 

МОЯ ДУША В ПОЛОННОМУ ЖИВЕ

 

Моя душа в Полонному живе,

І бродить десь

            лабунськими стежками,

Заходить в гості

            до сестер і мами,

Та по Хоморі на човні пливе, -

Таке все рідне,

            чисте,

                        і знайоме, -

Ті пагорби,

            поля,

луги,

ліси...

Так прагнеться,

            так прагнеться

                        додому...

Куди й до кого

            вже мені іти?

Немає матері...

            Куди - додому?

Кропивою дороги поросли

В саду.

            Усе злиняло.

У чужому

Обійсті мені - ні радощів,

            ні сну...

Нехай у спогаді,

            у мареві живе

Чуття причетності до краю.

Хай полонить мрійлива зграя

Думок,

            що мати-батько

                        ждуть мене...

Бо тут, бо - тут

            душа живе.

 

КАЛГІНА ОКСАНА

 

МОЄ ПОЛОННЕ

 

Ти вже моє, моє Полонне.

Твоя Хомора в моїх венах

Тече і бавиться полоном

Душі невичерпно-пісенним.

 

Ти вже таке до болю рідне,

Тебе щоденням відміряю,

Твоє єство стрімке і плідне,

А я в нім спокою шукаю.

 

Для тебе покорю вершини,

Хай не такі значні й яскраві,

Та завдяки тобі, Вкраїно,

Життя мого життя триває.

 

ОЛЬГА ОКНЕР

 

ПІСНЯ ПРО ПОЛОННЕ

 

У тихий вечір, струно, заграй,

Хай пісня лине за небокрай

Про землю милу, про друзів

щирих,

Про рідний край заграй.

 

Заграй, скрипалю, про світ надій,

Про світ відроджень і кращих

мрій,

Про Україну святу і рідну

І про Полонне в ній.

 

Священне місто віки стоїть.

Живе прадавнє і буде жить.

Тисячорічне, та буде вічно

Гукать з глибин століть.

 

На струнах серця, музико, грай,

Про край поезій, про Лесин край.

В піснях барвистих про давнє

місто

Всіх полончан єднай.

 

ЗІНАЇДА ОЛЕКСЕНКО

 

*

Полонщино, живий вінок краси,

Колиска доль,

Земля страждань і звершень,

Де ностальгійно оживають в серці

Тугих століть далекі голоси.

 

*

Полонський краю,

Пам’ять вікова,

Любов і біль живуть в твоєму серці.

І ними ти, земля моя, жива

І нездоланна у любому герці.

 

*

Стугонить відлуннями віків

наша кров.

Полонне,

в тому гулі

ми твій голос неповторний чуєм,

де любов і спів,

де біль і гнів.

 

*

Полонне

Полонне

взяло у полон мене

красою зеленою

водою джерельною

вдачею мирною

любов’ю вірною

єством дитинним

серцем українним

 

 

*

Ось тут, у цих лісах,

де флора, звір і птах

у сонці і дощах

красу свою купають,

і розмістився рай,

що ген із краю вкрай

проліг полонським краєм.

Пульсує в тій красі

жива душа землі...

 

ДІНА РИБІЙ

 

***

 

Полонщино! Мій рідний  краю!

З твого коріння я, з твоїх страждань,

Де б не була - до тебе повертаюсь

Після думок, розлуки і чекань.

 

Твій дух звитяги із прадавніх літ

Витає над заплавами Хомори,

Тут Володимира Великого був слід

І Ярослава Мудрого дороги.

 

І Кривоноса рать на видноколі,

Богдана сотень справедлива січ.

Ти піднялась, як мати, в ореолі,

Полонщино, з невольничих століть.

 

Тут Леся Українка побувала,

Шукала в лісі Мавчині стежки,

«Красою України» край назвала,

Воскресла у граніті на віки.

 

Я - твоя парость, я - твоя краплина

В струмку джерельнім, чистім аж до дна,

Для мене ти, Полонщино, єдина,

Як Україна-мати в нас одна.

 

КЛІМАНОВА ЛЮДМИЛА

 

МІСТО МОЄ

 

(поема у історичних фрагментах)

 

РІДНОМУ ПОЛОННОМУ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

 

ПРОЛОГ

 

На світі є у кожного своя

Маленька і кохана Батьківщина.

Щемить в мені Полонщина моя,

А місто над Хоморою – єдине,

 

Де в неповторній, трепетній красі

Живу й цвіту, і лихо обминаю;

Де п’ю нектар з твоїх садків, лісів

І тільки тут я в щастя поринаю.

 

На крилах Музи тут злітаю ввись –

Бо більш ніде вона не надихає...

Тебе, найкраще із усіх столиць,

До серденька як ліки прикладаю.

 

Тут все моє – з прапращурів, з основ.

І все твоє, що в серці своїм маю.

Тобі співаю оду знов і знов,

Онукам, правнукам її заповідаю.

 

Свої вітрила тут-таки напну...

А прийде час – тримать його не стану,

І на прощання ще раз спалахну,

І над тобою солодко розтану...

 

 І

 

ДІЛА ДАВНО МИНУЛИХ ДНІВ...

 

ПОЛОННЕ, сивочоле й молоде!

Ти зародилось на ріки узбіччі.

Твоє життя історія пряде

Іще з кінця десятого сторіччя.

 

Було в віках і є із десяти

Найкращим древнім містом в Україні.

Прийшлось Владимиру до серця ти,

Дароване ним церкві Десятинній.

 

Князь буй-Роман тут соколом ширяв,

Носився вихором над половців ордою,

Полонь і Візантію відстояв,

В зеніті слави впав на полі бою.

 

Колись багатства мало цілий міх,

І справно, і уміло торгувало...

Цей стольний град багато чого міг,

Якби не війни та чужі навали.

 

Без страху йшла на битви ти, Полонь,

Із шляхтою, татарами, монголом,

І князь у князя відбирав твій трон -

Нам назви річечок про це говорять.   

 

Взірцем відваги у віках була

Могутня та уславлена фортеця...

А міць твоя до Права доросла,

Що Магдебурзьким історично зветься.

 

В твоїй фортеці і Богдан бував

У знаменитім році сорок восьмім,

Тут Кривонос із шаблею гуляв,

Тут Любомирські правили, й Острозькі...

 

Стогнала ти під гнітом лихоліть

Останнього, двадцятого століття...

Голодомор. Терор. Не день, не мить

Страждала й від фашистського страхіття.

 

Як плакали обвуглені садки!

Все рвалось у пекельній коловерті,

Коли вели у Флянци* ті кати

Дітей маленьких – Мойшика і Бетю.

 

Покірно йшли на смерть старі й малі...

Лиш ситий пес і німець – охорона.

Хто бачив це, сліз стримать не могли,

Німіло серце, стугоніло в скронях...

 

Худеньке кучерявеньке дівча

Страшного пса погладить захотіло.

А той – нічого, тільки загарчав...

А потім... Ніби й ера зупинилась...

 

Ходила ходором скривавлена земля,

Полонський Бабин Яр стогнав і бився...

„Цей стогін було чути ще здаля” –

Тремтів в розмові голос очевидця.

 

І Буртин, й Воробіївка в огні,

Руйнація і смерть витала всюди...

Боролись полончани  на війні –

Шанують пам’ять про них вдячні люди...

 

Дитиною була ще я, а ти

З ентузіазмом повоєнним, сміло,

Щось будувало, ладило мости,

Хомори русло виправляло вміло.

 

Тоді здавалось дивиною все:

І екскаватори, і КраЗи. Навіть вази –

„Фарфор”, „Керамік” мались над усе.

А ми раділи успіхам всі разом!

 

Вплелась в дитинство велич берегів

Такої рідної, ласкавої Хомори...

Приємний щем юнацьких вечорів...

Як світло мріялось про краще нам в ту пору!

 

* Місцеві жителі так називають місцину в лісі, де колись був кар’єр.

 

ІІ

 

СЬОГОДЕННЯ

 

Та лиш тепер у всій красі цвіте

Полонне, місто наше величаве.

Тож, недарма Кобзар вінча тебе –

Поет і Геній, гордість наша й слава.

 

Де поєднались юнь й старі дива,

Де серцем міста образ став Титанів,

Тисячоліття символізував

З родовищ рідних величезний камінь.

 

З’явився поруч з ним ще і фонтан,

Краса дорослим, а малим – забава...

Який чудовий краєвид-екран

І площа поміж церквою і валом!

 

Натхненно Леся дивиться на світ

Воістину вкраїнськими очима...

Хвилює серце думка про ту мить,

Як вулицями нашими ходила,

 

І коло пам’ятника люблячим була:

Гірка подія в душу їй запала...

У вербах наших Мавку ту знайшла,

Що Лукаша у „Пісні” покохала.

 

Йду вулицями нинішніми я,

А дух твій, Лесю, досі тут витає...

Поетів і прозаїків сім’я,

Що тут зросла, тебе не забуває...

 

Полонне - батьківщина співаків,

І серед них народний Соловейко -

Любов і шана Валі Степовій!

А скільки тут митців палітри й пензля!

 

А скільки вчених світу ти дала

Щедротна земле рідної Полоні...

І трударям, і медикам хвала, 

Які з твоєї теплої долоні

Майнули в світ і творять чудеса

На всій землі по Вищій Божій волі...

 

Твої пейзажі – чарівна краса!

Цілющих трав, грибів в лісах доволі...

 

ІІІ

 

МАЙБУТТЯ

 

Живи, цвіти й радій, земля моя!

І хліб роди, Полонський милий краю!

Свята була і буде ця земля,

Хоч ще людьми не вивчена до краю.

 

Вона прийде, щаслива та пора

Без чвар лихих, без розбрату отрути.

Лиш з Богом в серці не минем добра.

Полонному і полончанам – бути!

 

Про тебе слава вийде з берегів,

І розіллється в пів-землі Хомора

Чеснотами звитяжних поколінь,

Що на плечах тебе здіймали вгору

 

Після лихих годин, віків і днин –

Новою ще розквітнеш ти красою

На щастя всіх наступних поколінь...

Я вірю в це... І дихаю тобою...

 

Тобі, Полонь, доземний мій уклін,

Бо я – твоя, і серденьком і кров’ю.

 

 


(збільшити)
 

Скримський 

Франц Францович

міський голова

 

Шановні полончани та гості міста!

   Радо вітаю Вас на офіційному веб-сайті Полонської міської ради об'єднаної територіальної громади. Ви маєте можливість ознайомитись із нашим чудовим, по-справжньому привабливим містом, його енергійними, цілеспрямованими людьми, які прагнуть зробити місто ще кращим.

   Полонне – місто відкритих, щирих і гостинних людей. Ми раді кожній можливості поділитися власним досвідом, перейняти краще у друзів і колег. Усі досягнення, якими багате наше місто – це щоденна праця, знання, вміння і таланти його мешканців.

   Відкритість і прозорість у роботі, постійний діалог із територіальною громадою є важливою складовою успішної діяльності міської влади. Саме тому головне завдання веб-сайту – сприяння розвиткові місцевої демократії.

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання